Виробництво та розподіл енергії в Україні

Електроенергетика – базова галузь, що забезпечує потреби країни в електричній енергії. Надлишкові потужності дозволяють експортувати частину енергії. Із загальної потужності електрогенеруючих станцій потужність теплових електростанцій, теплоелектроцентралей і блокстанцій становить 63,9%, атомних електростанцій – 26,2%, гідроелектростанцій і гідроакумулюючих електростанцій – 9,7%, нетрадиційних джерел – 0,2%.

Основою електроенергетики країни є Об’єднана електроенергетична система (ОЕС) України, яка здійснює централізоване енергозабезпечення електроенергією внутрішніх споживачів і взаємодіє з енергосистемами сусідніх країн, забезпечуючи експорт і імпорт електроенергії магістральними і міждержавними лініями електропостачання і через електропідстанції напругою 220-750 кВ.

Сьогодні понад 92% енергоблоків ТЕС відпрацювали свій розрахунковий ресурс і потребують модернізації або заміни.

Система теплопостачання в Україні досить розвинена. Сьогодні структура теплоспоживання – це: промисловість – 35,4%, житлово-комунальний сектор – 43,7%, інші сектори економіки – 20,9%.

В країні працює близько 250 ТЕЦ. Основним паливом для ТЕЦ служить природний газ (76-80%), використовуються також мазут (15-18%) і вугілля (5-6%).

В тепловому господарстві країни діє понад 100 тис. котелень різного призначення. Основним паливом для котелень є природний газ (52-58%), частка рідкого палива складає 12-15%, вугілля – 27-36%. Чималий обсяг теплоти виробляють індивідуальні (поквартирні) генератори (газові, рідинні, твердопаливні котли, побутові печі тощо).

Обладнання більшості ТЕЦ застаріле, не відповідає сучасним екологічним вимогам і нормативам, потребує реконструкції, модернізації або повної заміни.

Задоволення попиту в тепловій енергії з одночасним забезпеченням необхідного рівня енергетичної безпеки, економічності, екологічної чистоти і комфортності вимагає максимально можливого заміщення природного газу в структурі теплопостачання на інші види первинної енергії, передусім власного походження.

Розвиток системи теплопостачання прогнозується здійснювати до 2030 р. за такими напрямами:

• збільшення рівня виробництва теплової енергії на теплових і атомних електричних станціях майже в 1,7 раза (з 56,4 млн Гкал до 93,9 млн Гкал) з одночасним зменшенням частки природного газу на виробництво теплової енергії за рахунок поетапної заміни газового нагріву системами акумулятивного електронагріву;
• розширення впровадження електричних теплогенераторів, що дозволить ефективно використовувати встановлену потужність поза межами опалювального сезону для кондиціонування, забезпечуючи вирівнювання сезонних навантажень енергетичної системи. Прогнозується до 2030 р. збільшення обсягів виробництва теплоенергії електричними теплогенераторами до 180,0 млн Гкал;
• збільшення рівня виробництва теплової енергії поквартирними генераторами в 1,4 раза до 33,3 млн Гкал;
• розширення обсягів виробництва теплової енергії за рахунок інтенсивного впровадження енергозберігаючих технологій і використання нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії;
• зменшення виробництва теплової енергії котельними установками, передусім на природному газі в 1,7 раза (з 148,8 млн Гкал до 85,9 млн Гкал).

Пріоритетним проектом розвитку системи теплопостачання України є реконструкція другого енергоблоку Трипільської ТЕС, яка розрахована на 2007-2011 рр. Обсяг залучених кредитних коштів складе 624 млн грн. Технічне переозброєння другого енергоблоку дозволить використати для його роботи виключно вугілля без використання газу із збільшенням потужності енергоблоку з 300 МВт до 325 МВт і подовженням терміну його експлуатації на 15-20 років. Трипільська ТЕС з 6 пилевугільними блоками потужністю по 300 Мвт кожний розташована в Київській області. Перший енергоблок станції було введено в експлуатацію в грудні 1969 р., шостий – у серпні 1972 р.

Передбачається також проект з реконструкції електростанції на 200 млн грн. і в «Західенерго». Дуже серйозні і амбіціозні проекти – проекти «Укренерго» щодо будівництва нових ліній видачі потужності, будівництва нових підстанцій і реконструкції підстанцій. Реалізація подібних проектів забезпечить стабільні поставки електроенергії споживачам України і дозволить збільшити її експорт до Білорусі, Росії і Західної Європи.

Встановлена потужність ГЕС і ГАЕС становить 5,1 млн кВт. У балансі потужності енергосистеми України гідро- і гідроакумулятивні електростанції становлять менше 10%, що зумовлює дефіцит як маневрових, так і регулюючих потужностей.

На чотирьох АЕС працює 15 енергоблоків, що відпрацювали 54,2% терміну експлуатації, передбаченого вихідними проектами.

Враховуючи тривалий інвестиційний цикл спорудження нових потужностей, питання продовження експлуатації енергоблоків АЕС за терміни, передбачені проектами, є стратегічним завданням.

Важливою проблемою для українських АЕС є відпрацьоване ядерне паливо (ОЯП) і радіоактивні відходи. Лише Запорізька АЕС має власне сховище відпрацьованого ядерного палива, проектна ємність якого може забезпечити зберігання всього об’єму ОЯП, накопиченого впродовж терміну експлуатації. На інших АЕС ця проблема ще не вирішена, ОЯТ інших АЕС відправляється для зберігання і подальшої переробки на підприємства Російської Федерації.

З 2000 р. розпочата робота щодо переходу на альтернативні джерела закупівлі ядерного палива для українських АЕС. На третьому енергоблоці Південно-Української АЕС в 2005 р. розпочато дослідно-промислову експлуатацію перших шести тепловипромінювальних приладів виробництва фірми Westinghouse.

Україна має значні власні запаси урану – основної сировини для виробництва ядерного палива.

Єдиним виробником урану в Україні є державне підприємство «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (Жовті Води, Дніпропетровська обл.). До 2011 р. комбінат має намір збільшити забезпечення українських атомних електростанцій урановим концентратом до 71% порівняно з теперішніми 32%.

Запаси уранових руд в Україні дозволяють забезпечити потреби ядерної енергетики власним природним ураном на довгострокову перспективу.

За розвіданими запасами цього енергоносія Україна посідає перше місце в Європі і шосте в світі, однак видобувається при цьому лише 30% від кількості, необхідної для вітчизняних АЕС. Зараз Україна видобуває 800 т урану на рік. На сьогодні Україна має 12 детально розвіданих уранових ендогенних родовищ з сумарними запасами, що дозволяють забезпечити потреби діючих АЕС України на 100 років. Найбільші з них розташовані в Кіровоградському рудному районі.

Для збільшення щорічного видобутку урану в Україні з 800 т до 3 тис. т до 2014 р. в уранодобувну галузь необхідно залучити 2-3 млрд USD інвестицій упродовж найближчих 5-6 років.

До 2011 р. Україна має намір збільшити видобуток урану майже вдвічі – з 0,8 тис. т до 1,4 тис. т на рік.

29 грудня 2006 р. уряд України прийняв рішення створити концерн «Укратомпром» для організації елементів незамкнутого циклу виробництва ядерного палива в Україні.

Розвиток уранового виробництва для задоволення потреб АЕС України до 2015 р. в урановій сировині потребує збільшення річного добутку урану більше, ніж втричі, а до 2030 р. – в 7,5 раза. Виробництво уранового концентрату для забезпечення в повному обсязі потреб ядерної енергетики України до 2030 р. передбачається здійснити за такими напрямами:

• будівництво Новокостянтинівської шахти з початком видобутку перших 100 тис. т руди в 2008 р.; 500 тис. т – в 2012 р. і виходом на проектну потужність в 2015 р. з послідовним збільшенням виробничої потужності до 2,5 млн т руди на рік;
• введення в експлуатацію з 2006 по 2010 рр. полігонів свердловинного підземного видобутку для отримання уранового концентрату в обсягах близько 15% від потреби АЕС України з нижчою собівартістю порівняно із звичайною технологією;
• введення в експлуатацію нових родовищ урану. Напрями розвитку цирконієвого виробництва:
• кооперація з Російською Федерацією виробництва цирконієвого сплаву і прокату за технологією РФ з урахуванням потреб атомної енергетики України та Росії;
• експорт вітчизняної цирконієвої продукції на світовий ринок, передусім, для потреб ядерної енергетики США і країн Європейського Співтовариства.

Стратегічним завданням є створення власного виробництва ядерного палива. Для цього в найближчій перспективі буде розширюватися кооперація з виробниками ядерного палива за рахунок створення власного виробництва цирконієвої продукції – металічного цирконію, сплаву цирконію, прокату і комплектуючих виробів.

До 2010 р. передбачається створити виробничі потужності з випуску цирконієвого прокату.

Через незадовільний стан електричних мереж, їхньої невідповідності діючим нормам і режимам електроспоживання, а також низький рівень приладів обліку, високим є рівень технологічних затрат на транспортування і постачання електроенергії.

Для задоволення потреб споживачів у якісному і надійному електропостачанні необхідно:

• в 2011-2020 рр. вводити щорічно в дію не менше 15 тис. км ліній електропередач потужністю 0,4-150 кВ;
• в наступні роки здійснювати щорічне будівництво нових ліній електропередач відповідно до потреб розвитку електронавантаження споживачів і проводити відновлення діючих ліній в обсязі норм амортизаційних відрахувань. При цьому будівництво нових ліній електропередач і розподільних трансформаторних підстанцій, а також реконструкцію діючих необхідно здійснити з розрахунком переведення господарських потреб населення сільської місцевості з газу на електроенергію.

Будівництво і модернізація підстанцій напругою 35-150 кВ може відбуватися в прямій залежності від ступеня подальшого енергозабезпечення промислових, сільськогосподарських і комунально-побутових споживачів і здійснюватися випереджувальними темпами відносно збільшення електричного навантаження.

Розвиток і реконструкція електромереж в сільській місцевості може здійснюватися за рахунок кошт місцевого і державного бюджетів, а також підприємницьких структур.

Технічне переозброєння, реконструкція електричних мереж та їхній розвиток можуть здійснюватися на вітчизняній нормативній базі з урахуванням рекомендацій Міжнародної електротехнічної комісії і регіональних особливостей щодо умов надійності і екологічної безпеки, з урахуванням реальної вартості земель і максимального використання основних матеріалів і оснащення власного виробництва.